ВПЛИВ ГЛОБАЛЬНИХ ВИКЛИКІВ НА ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

Анотація

У статті здійснено дослідження трансформації ролі держави у сфері міжнародної співпраці в умовах загальносвітової нестабільності, спричиненої війною, зростанням безпекових ризиків, економічними потрясіннями та переоформленням механізмів міжнародної координації. На підставі узагальнення вітчизняних наукових підходів до проблематики публічного управління у воєнний період, європейської інтеграції, децентралізаційних перетворень й орієнтирів сталого розвитку розкрито еволюцію наукових уявлень про державу як інституційний центр узгодження суспільних інтересів, координатор взаємодії багатьох учасників та ключовий суб’єкт міжнародних відносин.

Доведено, що за сучасних обставин держава вимушено поєднує функції стабілізації, нормативного регулювання, зовнішньополітичного представництва та організаційної платформи для залучення і впорядкування зовнішніх ресурсів, виходячи за межі класичної ролі внутрішнього регулятора. Окремо акцентовано увагу на українському досвіді останніх років, коли сукупна дія пандемічних обмежень, економічних шоків і повномасштабної збройної агресії російської федерації зумовила суттєву зміну змісту та інтенсивності міжнародної участі України.

Обґрунтовано, що міжнародна співпраця набула значення системоутворювального чинника забезпечення обороноздатності, підтримання стійкості публічних фінансів, збереження функціонування критичної інфраструктури та відновлення територіальних громад, формуючи нову конфігурацію багаторівневої взаємодії у публічному управлінні. Зроблено висновок про потребу дальшого теоретичного й прикладного опрацювання механізмів інституційної спроможності держави в режимі тривалого кризового управління, удосконалення інструментарію міжнародного партнерства, а також посилення включеності органів місцевого самоврядування до міжрегіональних і міжнародних форматів співпраці як умови підвищення результативності української моделі публічного управління.