СТАРОЖИТНІЙ УКРАЇНСЬКИЙ СУВЕРЕНІТЕТ, ЗА АРГУМЕНТАМИ СЕРГІЯ ШЕЛУХІНА

Анотація

У статті проаналізовано погляди українського державника, юриста та історика Сергія Шелухіна щодо назви «Україна» в контексті старожитньої української етнічної/державної суверенності. Зафіксовано факти й аргументи, наведені вченим як відповідь на імперські зазіхання росії не лише на українську територію, але й її давню історію, з якими має бути ознайомлене широке коло читачів, зокрема й іноземців, які перебувають під дезінформативним впливом подвійних стандартів імперської ідеології. З’ясовано постать Сергія Шелухіна, ім’я якого попри значний авторитет на межі ХІХ–ХХ століть у колах юристів і дворянський статус не згадується в пізніших російських енциклопедіях, оскільки його проукраїнська позиція та логічні викладки, що виявляють фейковість російської офіційної історії, зробили вченого персоною нон-грата в імперській історіографії. Визначено напрямки аргументації на користь старожитності назви «Україна» – літописний, фольклорний та картографічний, за якими ця назва фіксується як мінімум від ХІІ століття саме на позначення державного/етнічного утворення.

Зроблено висновок, що в період від початку XVI до 2–ї половини XVIІІ століття в Європі українська територія сприймалася й позначалася як «Україна» (нечасто – як «Росія», «Русь», «Сарматія», «Червона Русь», «Земля Козаків»), а північно-східна територія – лише як «московія»             (ще «московське князівство»), і жодної пов’язаності України з тим князівством ніхто не відзначає, а лише географічне сусідство. Відзначено, що такі аргументи доводять не лише визнання окремішнього статусу України всією Європою, але й факт присвоєння терміна «росія» московською державою у 2–й половині XVIІІ століття та впровадження його разом з елементом «імперія» у світову геополітику. Акцентовано, тоді почався цілеспрямований геноцид української нації з боку російської імперії (совєтського союзу, російської федерації).